До дня пам'яті та примирення «1939-1945 Пам'ятаємо. Перемагаємо»

Напередодні 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні хотілося б згадати про нашого земляка, директора Ворожбянської школи І-ІІ ступенів № 4 – Дядюшку Павла Федоровича.

Павло Федорович народився 1 січня 1919 року в селі Климівка. Навчався в нашій школі, а потім у Ворожбянській школі № 34. У 1938 р. закінчив Лебединське педагогічне училище. У 1938-1939 рр. працював учителем початкових класів Максимівщинської початкової школи. 10 листопада 1939 року був призваний на строкову службу. Був учасником  Фінської війни. З 1940 року навчався в Ленінградському артучилищі, з якого був відправлений на фронт у званні лейтенанта та посаді командира вогнепального взводу.  Воював у складі Волховського фронту. Брав участь у боях під Москвою, звільняв частину України, Ленінград. Був поранений і лежав у шпиталі міста Усольє.  Нагороджений Орденом Червоної Зірки. 7 червня 1945 року був звільнений в запас.

У 1945-1947 роках працював учителем фізичної культури і військової справи у Климівській школі. З 1947 по 1979 рік працював директором нашої школи. Невідривно від роботи Павло Федорович заочно навчався в Харківському державному університеті, який закінчив у 1959 році за спеціальністю «Історія». З того часу і викладав дітям історію. Дуже любили учні його уроки. Павло Федорович неодноразово був нагороджений грамотами районного і обласного відділів освіти. Будучи на пенсії Павло Федорович був частим гостем у рідній Ворожбянській школі І-ІІ ступенів № 4. Помер Павло Федорович у 1998 році, але пам'ять про нього завжди буде в наших серцях. 

   Багато років пліч-о-пліч  з Павлом Федоровичем йшла його дружина Марія Миколаївна. Народилася вона 4 листопада 1924 року в селі Проруб (Зараз частина Білопілля). Закінчила сім класів Прорубської школи, а потім Білопільську школу №1. До 1943 року була в окупації, а коли вступили наші війська, пішла служити в польовий шпиталь І Українського фронту. «Весь час ішли за передовою, рятували поранених, хоронили мертвих. Звільняли Молдову, форсували Дніпро і  Дунай. Звільняли Будапешт, Трансільванію, Угорщину. Потім шпиталь був перекинутий у Вінницьку область, де і дізналася про закінчення війни» - згадувала вона. Після війни і до 1979 року працювала в нашій школі вчителем домоводства.